Ткацтво — одна з найяскравіших і найцікавіших сторінок в традиційній культурі українського народу, тісно пов’язане із задоволенням насущних потреб людини: виготовленням одягу, оформленням житла. На кролевеччині ткацтво піднялося до рівня художнього явища і переросло в промисли. У другій половині ХІХ ст. Кролевець став опорним пунктом художнього ткацтва в Україні.

Яскрава народна класика ручного переборного ткацтва досі зберігається в скринях і шафах багатьох родин. Зберігається довгі десятиліття, дбайливо і навіть трепетно. Покривала, доріжки, рушники, божники, різного призначення полотно …

Традиції прядіння та ткацтва на кролевецьких землях мають довгу історію. Але час не шкодували ні людей, ні плоди їх працьовитих і умілих рук.

Перша письмова згадка про ткачів Кролевця припадає на другу половину ХVІІІ ст., коли за даними Рум’янцевського опису 1765-1769 рр. до ткацького цеху входило 34 ткацькі двори, що нараховували майже 100 осіб.

Багаті традиції ткацтва на Кролевеччині за свою довгу історію породили бренд світового рівня —  КРОЛЕВЕЦЬКІ ТКАНІ РУШНИКИ (КРОЛЕВЕЦЬКЕ ПЕРЕБОРНЕ ТКАЦТВО)

Традиційно до кінця ХІХ ст. сировиною для ткацтва на кролевецьких землях служили коноплі, льон, вовна. Все оброблялося вручну, і займалися цим зазвичай жінки. Навички ткацтва — як заправити візерунок, на скільки ниток і т.д. — передавалися виключно від матері до доньки. Дівчатка шести-семи років вже вміли виконувати різні нехитрі завдання: намотати нитки на цівки, слідкувати за клубками під час снования, щоб ті не розкочувалися … Років у 14 — 15 вони вже володіли основними прийомами виготовлення тканин. Вміння ткати вважалося необхідним вмінням майбутньої нареченої.

Процес виготовлення тканин був налагоджений багатьма поколіннями майстрів. У жовтні коноплю і льон м’яли, шарпали, чесали, в листопаді починали прясти нитку за допомогою веретена або прядки. Від роботи не відривалися цілими днями, тижнями, лише на свята та у неділю робили перерву. Отримавши нитку, її готували до ткання: мили, фарбували … У березні, коли день ставав довшим і світлішим, починали ткати.

Кожен ткач намагався оздобити тканину орнаментами, які відрізнялися б від інших. Тому майстри шукали нові підходи до орнаментального ткацтва, застосовуючи різні техніки: під дощечку, під парки, вишивана техніка ткацтва, з вибором, під репс, рушникова, миропільська…

Протягом чотирьох століть живе унікальне ткацтво на Кролевеччині. Вміння і навички спочатку передавалися в родинах, потім за знаннями приходили до відомих ткачів і наймалися в учні, а в першій половині ХХ століття розпочали працювати навчальні заклади, де отримували професію ткача.

І сьогодні кролевецьке переборне ткацтво живе і передається від майстра до учня в родинах ткачів, в ДПТНЗ “Кролевецьке ВПУ”, в закладах позашкільної освіти і в Музеї кролевецького ткацтва Кролевецької міської ради.

***

Кролевецькі ткані рушники – це мистецький виріб традиційного народного промислу українців Північно-Східного (Новгород-Сіверського) Полісся XVIІ – XXI століть. Ткацтво в Кролевці було розвинено ще з часу заснування міста.

Хоч ткацтво не є прерогативою виключно нашого регіону, однак ніде декоративне ткацьке ремесло не було так розвинене й поширене, як у Кролевці, ніде воно не перетворилося з хатнього унікального вміння на промислове, ніде так не еволюціонувало.

У книзі Управи ткацького ремесла міста Кролевця за 1781 рік записані майстрами кролевецьких тканин і килимів родина Оболонських. Андріїха Оболонська та її чотири сини: Василь, Михайло, Григорій та Овсій — записані першими.

Виготовлявся рушник з натурального прядива: у XVIII-ХІХ століттях з льону та коноплі; наприкінці ХІХ ст. та у ХХ ст. використовували мануфактурну бавовну

У червоний колір нитку спочатку фарбували натуральними барвниками (червець, материнка або корінь морени фарбувальної), потім використовували хімічні анілінові барвники, які давали відтінок стиглої вишні.

Найстаріші кролевецькі вироби були лляні чи конопляні, інколи переткані червоною бавовняною ниткою; далі з кінця 30-х і на початку 40-х рр. ХІХ ст. з’являються рушники спочатку лише з бавовняним пітканням на лляній основі, бо і в промисловості взагалі спершу з’являється уток місцевого прядіння, який посуває з ринку англійський. У другій половині ХІХ ст., коли навчилися вже виготовляти й прядиво на основу (спочатку його не вміли проклеювати належним чином), маємо кролевецькі рушники вже цілком бавовняні (Є.Спаська).

Льон місцевого прядіння в кінці ХІХ ст. був замінений фабричною лляною пряжею мокрого прядіння, здебільшого № 16/І № 18/І на основу. Щодо червоної заполочі на перебор, то кольорова бавовняна фарбована нитка і на вишивку, і на ткацький перебор у ХVІІІ ст. була виключно імпортна – з Бухари, з турських країн, з Бессарабії. Тільки в першій чверті ХІХ ст. почалося фарбування бавовняних ниток жирними оліїстими фарбами. Ця червона заполоч у «полутайках» – великих мотках – була темного, навіть буро-червоного кольору, клейка, зі специфічним неприємним запахом. Її треба було до початку роботи вимити чи виварити з милом або з содою. Тоді вона вперше спускала фарбу і ставала того приємного, червоного або, краще сказати, світлого малиново-рожевого кольору, що притаманний старим кролевецьким виробам. Така фарба надалі була стійкою.

Фабричні нитки муліне ДМС та інших закордонних фірм у маленьких «куколках» почали поширюватися по селах тільки з кінця 90-х років ХІХ ст. і на початку ХХст. До цього вони зустрічалися в обмеженій кількості тільки по містах і були досить дорогі. Фарбована нелинька рабенеківська пряжа на перебор остаточно витіснила липкі «полутайки» лише в 90-х рр. ХІХ ст. Проте поруч із нею в практиці кролевецького ткацтва на дешевих виробах спостерігаємо й просту линючу нитку у великій кількості, що доставляли в Кролевець дрібні крамарі. (Є. Спаська)

Упродовж століть поруч з домашнім виробництвом рушників ішов послідовний процес їх виготовлення в цехових організаціях (XVIII-ХІХ століття), в артілях та на фабриках (ХХ століття). Процес активного збільшення виготовлення тканих кролевецьких рушників широкого вжитку закономірно призвів до зниження їх художньої якості.

Ткали кролевецькі рушники у давнину довжиною від 170 до 600 см, а завширшки від 35 до 60 см, відповідно до призначення. Обрядові були довгі, більш ніж три метри, подарункові – коротші та з орнаментом лише по краях.

У ХІХ – на початку ХХ ст. усі рушники ткалися на пари: виготовляли два однакових на одній основі, по довжині вряд, через засік. Продавалися парою, ніколи не підшиті. Підшитий рушник вважався вживаним.

Джерело: Історія кролевецького ткацтва. А.Карась