Від насінини до тканини

Мета проекту: відтворити процес створення тканини від посіву до виробу відповідно до старовинних записів; залучити дітей і молодь до пошуку історичної інформації, відтворення екопроцесів, що не завдають шкоди довколишньому середовищу;  від дитини до дорослого провести дослідження свого культурного коріння…

Результатом проекту є створення в Музеї кролевецького ткацтва місця, де кожен бажаючий , незалежно від віку, матиме змогу навчитися відтворювати старовинний процес — від створення нитки до тканого полотна з льону.

Історична довідка

Льон — це найдавніша культурна рослина, однією з перших почала використовувати людина. Стебла льону, нитки, мотузки та інші вироби знайдені в будівлях, що належать до кам’яного віку. Разом з коноплями льон одягав, годував, зігрівав  людину. З давніх часів, ще до заснування Київської держави, льон, для отримання волокна, масла і виготовлення полотна, вирощували всі племена, що населяли територію сучасної України.
Сівба волокнистих культур розпочиналась ранньою весною і тривала до початку літа, про що в народі казали: «Сій льонок, як лежить льодок». Льон традиційно сіяли в полі, а коноплі — в городі. У поле селяни вирушали у чистому одязі. Для доброго врожаю льону в сівну коробку (тобто коробку, з якої жменею брали насіння під час сівби) клали яйце. Щоб стебла рослин були високими і тонкими, а волокно м’яким, посів мав бути густим.


Цвітіння льону залежить від дати посіву. Якщо посіяли в середині квітня, то спостерігати за квітами треба на початку червня, бо цвіте льон на сході сонця, а до вечора вже пелюстки облітають.
Вибирали льон вручну, стебла рвали з корінчиками. Від цього майбутня тканина отримувала особливу міцність. Зірвані стебла льону стелили на полі, щоб вимокли під дощами.

Вичісування волокна та прядіння ниток у господарському календарі завжди припадали на осінь.

Щоб отримати волокно з ферментованого льону, треба відділити його від костриці. Цим процесом займалися в жовтні після закінчення польових та городніх робіт , (у білорусів жовтень має назву «костричник»). Терницею терли та оббивали пучки стебел льону, вичісували на гребінках. Потім отримане волокно вимивали від рослинних  жирів. Наприкінці жовтня у хатах запалювали зимовий вогонь, жінки діставали з горищ численне начиння, призначене для обробки волокна, перетворення його на нитку. Зазвичай збирались до чиєїсь хати. Той, хто мав багато прядива, просив до себе працювати толокою.

В народі існували численні уявлення та легенди про незвичайні властивості лляного

та конопляного насіння, прядива, ниток, а також багатьох предметів із них виготовлених. Так, насіння рослин було наділене обереговими та репродуктивними властивостями, відлякувало від людей нечисті сили. Важливість сирових ниток льону у житті людини виявлялася і у масовому побутуванні традиції зав’язувати ними дитині відрізану пуповину.

«Дітей прилучали до трудово діяльності відносно рано. Вже в 5-6 років дівчатка виконували допоміжні роботи — намотування цівок…

Починаючи з 7-річного віку, участь дівчинки в роботі над полотном переставала носити ігровий характер. Нестаток у полотні для забезпечення родини змушував матір давати малолітнім дівчаткам веретено або садити їх за прядку, якщо навіть у них «нога до прялки не доставала». В таких випадках крутити колесо допомагали хлопчики…

Звичайно до 10-12 років дівчинка остаточно включалася у сімейну виробничу працю. До того часу її залучали і до інших робіт ткацького циклу: м»яти і витріпувати льон і коноплі, вичісувати вовну, допомагати шліхтувати пряжу, відзолювати і вибілювати полотно.

Коли минало 10 років, дівчинка починала ткати…»   З монографії Боряк Олени  Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина ХІХ — початок ХХ ст.). — Київ, 199. — 202 с.

Знаряддя для первинної обробки льону і ткацтва

М’яття  стеблин льону, розтрощування костриці і вибивання насіння відбувалося за допомогою «прача»

 

 

 

 

 

Для тертя стебел, звільнення волокна від костриці,  використовувалася «терниця».

Очищення волокон від дрібних грубих частинок здійснювалося ударом жмутка льону об терницю.

 

Жмут волокна після  биття і тіпання розчісували. Для цього використовували великий дерев’яний гребінь, який вставляли в днище.

 

 

 

 

 

 

Нитку скручували за допомогою веретена. Його форма майже однакова у всіх народів — конусоподібна палиця з поступовим потовщенням донизу. Наприкінці ХІХ ст. з’явилася прядка (самопрядка), яка значно полегшувала працю.

 

Для просушки, змотування ниток використовували мотовило.

 

 

 

 

 

 

 

Процес підготовки пряжі до ткацтва складається з снування основи і заправки ткацького верстата.

Для снування основи спочатку не використовували додаткового знаряддя, а забивали кілочки на стіні і між ними прокладали нити.  Пізніше з’явилася «снувальниця»…

 

 

Для ткацтва на Кролевеччині, особливо орнаментованого, використовували  горизонтальні верстати на чотири, як мінімум, чини (ремізки). В народі їх називали верстак (пізніше станок).

 

 

 

 

Проект триває…